ЮРИДИЧНІ АСПЕКТИ

Зґвалтування під час збройного конфлікту є воєнним злочином. Необхідно повідомити про випадок зґвалтування для притягнення винного до відповідальності.

Відповідно до Загальної рекомендації №35 (2017) з ґендерно-обумовленого насильства над жінками, що є оновленням загальної рекомендації №19 (CEDAW/C/GC/35, с. 16), окремі форми гендерно-обумовленого насильства над жінками (такі як зґвалтування, сексуальне рабство, примусова проституція, примусова вагітність, примусова стерилізація або будь-яка інша форма сексуального насильства порівняної тяжкості) можуть складати міжнародні злочини, згідно зі статтями 7(1)(g), 8(2)(b)(xxii), і 8(2)(e)(vi) Римського статуту Міжнародного кримінального суду.

В Україні сексуальне насильство використовується як зброя війни. Ті, хто пережив ці жахливі злочини, потребують усієї підтримки, яку вони можуть отримати, включаючи професійну та кваліфіковану юридичну допомогу та представництво. Юристи можуть відігравати вирішальну роль у розширенні можливостей постраждалих від сексуального насильства, а також допомагати запобігти повторній травмі під час судового розгляду.

Наведені нижче міжнародні документи встановлюють правову та політичну основу для державних зобов’язань щодо боротьби з сексуальним насильством:

• Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації проти жінок (КЛДПЖ) і Загальна рекомендація № 35 з ґендерно-обумовленого насильства над жінками, що є оновленням загальної рекомендації №19, ухваленої 14 липня 2017 року (CEDAW/C/GC/35/C/GC/35);

• Європейська конвенція з прав людини (ЄКПЛ);

• Конвенція Ради Європи про запобігання та боротьбу з насильством проти жінок і домашнім насильством (Стамбульська конвенція);

Україна є державою-учасницею КЛДПЖ, ЄКПЛ та Стамбульської конвенції.

Які законні права мають особи, які пережили сексуальне насильство?

1. Належна допомога жертвам/потерпілим

«Жертвам повинні бути надані відповідні послуги із захисту та підтримки». [1]

«Держави-учасниці повинні створити або підтримувати служби для жертв насильства в сім’ї, зґвалтування, сексуального насильства та інших форм гендерно-обумовленого насильства, включаючи притулки, заклади зі спеціально підготовленими медичними працівниками, реабілітацію та консультування». [2]

2. Недискримінаційні судові процедури – повага до честі та гідності жертв

«Держави-учасниці повинні забезпечити, щоб закони проти насильства в сім’ї та жорстокого поводження, зґвалтування, сексуального насильства та іншого гендерно-обумовленого насильства забезпечували адекватний захист усіх жінок і повагу до їхньої честі та гідності».

«Гарантувати, що всі юридичні процедури, пов’язані зі зґвалтуванням та іншими сексуальними злочинами, є неупередженими та справедливими та не залежать від упереджень або стереотипних гендерних уявлень». [3]

«Забезпечити, щоб усі судові процеси, заходи захисту та підтримки, а також послуги щодо жертв/потерпілих поважали та зміцнювали їхню автономію».[4]

3. Навчання гендерної чутливостi для державних службовців

«Навчання гендернiй чутливостi працівників судових і правоохоронних органів та інших державних службовців має важливе значення для ефективного виконання Конвенції».[5]

4. Особливі заходи під час війни

«Війни, збройні конфлікти та окупація територій часто призводять до поширення проституції, торгівлі жінками та сексуального насильства над жінками, що вимагає спеціальних захисних і каральних заходів».[6]

Європейський суд з прав людини визнав, що держави-учасниці Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ) повинні забезпечувати та підтримувати повагу до приватного життя та особистої недоторканості жертв сексуального насильства під час кримінального провадження. Це включає:

• Відсутність звинувачення жертви та вторинної віктимізації осіб, які пережили сексуальне насильство, у кримінальному провадженні [7]

• Гарантiї, що жертви сексуального насильства не зазнають додаткового стресу та психологічної травми через недоліки в підході органів влади протягом усього кримінального провадження [8]

[1] Комітет ООН з ліквідації дискримінації проти жінок, «Загальна рекомендація КЛДПЖ № 19: Насильство щодо жінок» A/47/38 (29 липня 1992 р.), параграф 24(b).

[2] Там же.

[3] Комітет ООН з усунення дискримінації проти жінок, Повідомлення № 18/2008, Вертідо проти Філіппін, CEDAW/C/GC/35/C/46/D/18/2008 (22 вересня 2010) Параграф 8.9(b).

[4] Комітет ООН з усунення дискримінації проти жінок (КЛДПЖ), «Загальна рекомендація № 35 з ґендерно-обумовленого насильства над жінками, що є оновленням загальної рекомендації №19» CEDAW/C/GC/35/C/GC/35 (14 липня 2017 р.), параграф 31(b).

[5] Комітет ООН з ліквідації дискримінації проти жінок, «Загальна рекомендація КЛДПЖ № 19: Насильство щодо жінок» A/47/38 (29 липня 1992 р.), параграф 24(b).

[6] Там само, параграф 16.

[7] J.L. проти Італії (рішення) ЄСПЛ, справа № 5176/16 (27 травня 2021 р.), див. .

[8] M.C. проти Болгарії (рішення) ЄСПЛ, справа № 39272/98 (4 грудня 2003 р.).